top of page

Протидія булінгу

Булінг (від англ. bully – хуліган, задирака, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Характерною ознакою булінґу є довготривале «відторгнення» дитини її соціальним оточенням.

Найчастіше булінґ відбувається в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі відсутній. Це може бути шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією школи, кривдники можуть перестріти її на шляху додому. Навіть удома жертву булінґу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.

dreamstime_l_115139500-e1545234504929.jpg

Загальна інформація

Жертви та ініціатори булінгу

Практично в кожному класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань, а також агресори, які є ініціаторами булінґу.

Найчастіше цькування ініціюють надмірно агресивні діти, які люблять домінувати, бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значимість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є в їхніх сім'ях.

 

Зазвичай в якості об'єкта знущань (жертви) булінґу обираються ті, в кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна приналежність. Найчастіше жертвами булінґу стають діти, які мають:

  • Фізичні вади – носять окуляри, погано чують, мають порушення рухового апарату фізично слабкі.

  • Особливості поведінки – замкнуті чи імпульсивні, невпевнені, тривожні.

  • Особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, незвичну форму голови, надмірну худорлявість чи повноту.

  • Недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають жодного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками.

  • Страх перед школою: неуспішність у навчанні часто формує у дітей негативне ставлення до школи, страх відвідування певних предметів, що сприймається оточуючими як підвищена тривожність, невпевненість, провокуючи агресію.

  • Відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти).

  • Деякі захворювання: заїкання, дислалія (порушення мовлення), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання).

  • Знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні.

  • Високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення.

  • Слабо розвинені гігієнічні навички (неохайні, носять брудні речі, мають неприємний запах).

2

Форми та види булінґу

Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, прагнуть принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами.

Найпоширенішими формами булінґу є:

  • Словесні образи, глузування, обзивання, погрози.

  • Образливі жести або дії, наприклад, плювки.

  • Залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити.

  • Ігнорування, відмова від спілкування, виключення з гри, бойкот.

  • Вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.

  • Фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження).

  • Приниження за допомогою мобільних телефонів та Інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі в чатах і т.д.), розпускання чуток і пліток.

 

Види булінґу можна об’єднати в групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) та електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу. 70% знущання відбувається словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим та непокараним, однак образи не залишаються безслідними для «об’єкта» приниження.

Фізичне насильство найбільш помітне, однак складає менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.). 

 

Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого шляхом ігнорування, ізоляції, уникання, виключення.

Сьогодні набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

3

Наслідки шкільного насилля

Жертви булінґу переживають важкі емоції - почуття приниження та сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

  • неадекватне сприйняття себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;

  • негативне сприйняття однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули в школі;

  • неадекватне сприйняття реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;

девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

4

Що можуть зробити батьки?

Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу. Але якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу то скажіть дитині:

  • Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви цілковито на її боці).

  • Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).

  • Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).

  • Таке може трапитись з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи інший момент свого життя).

  • Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись за допомогою).

  • Я люблю тебе і намагатимусь зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

Якщо вчителі та адміністрація не вирішила проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

5

Що можуть зробити вчителі?

Вирішальна роль у боротьбі з булінґом у школі належить вчителям. Але впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

  • Всі члени шкільної спільноти повинні прийти до єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання, і нетерпимість в школі є неприйнятними.

  • Кожен повинен знати про те, в яких формах може проявлятися насильство і цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру повинно бути включено в шкільну програму.

  • Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки в класі, а потім загальношкільні правила. Правила повинні бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитись. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.

  • Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.

  • Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.

  • При аналізі ситуації необхідно розібратися в тому, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого і обов'язково поговорити з кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.

  • В залежності від тяжкості вчинку, можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.

  • Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і за необхідності покликати на допомогу дорослих.

  • Необхідно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.

  • Для успішного попередження та протидії насильству необхідно проводити заняття з навчання навичкам ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

Буде корисно

Група підтримки

МИ
зможемо допомогти
ТОБІ

Наша "Соціально-психологічна служба", на чолі з практичним психологом із досвідом роботи в 17 років, надає допомогу усім участникам освітнього процесу

bottom of page